Народний Депутат України Вікторія Пташник про можливість поєднувати роботу Народного Депутата та виховання маленької дитини, зміни стереотипів, юристах у парламенті, роботі позафракційного депутата, неадекватності п’ятничного дня у Верховній Раді, кримінальне впровадження проти тих, хто фальшує закони та десятки тисяч поправок до кожного закону.
Я вважаю, що кожна людина може абсолютно все, просто потрібне планування і потрібне бажання. Більше того, зараз я точно розумію, що бути мамою – це окрема професія. Тому я з величезною повагою ставлюсь до всіх жінок, які мають хоча б одну дитину, а вже ті, хто наважились мати трьох – це для мене взагалі фантастика. Це важка праця. От і у мене зараз сумісництво – проте таке, що не заборонено депутату. Вдень я народний депутат, а ввечері я працюю мамою двох дітей. Виявляється, можна поєднувати. Донька, якій п’ять місяців, вчить мене зараз менеджменту, тому, що з плануванням у жінок, принаймні в мене, завжди було не дуже добре. А тепер розумієш, яку цінність мають кожні п’ять хвилин. Декілька разів я навіть приходила на засідання в ВР разом зі своєю донькою, коли та була зовсім маленькою і я ще не могла спокійно залишити її вдома. Так що приходити в парламент з дитиною –привілеї не тільки австралійських сенаторок. Маю сказати , що оточуючі були дуже по-товариськи налаштовані, це їх не шокувало й навпаки, вони були дуже привітні. Те, що у нас змінюються стереотипи в Україні, що жінка, яка народжує дитину, це виключно заклопотана побутом домогосподарка, мені дуже подобається. Коли жінка, мама, натхненна, коли в неї є професія, коли вона розвивається, якщо хоче, звісно – тоді і мама щаслива, і дитині то все передається, вона теж щаслива і спокійна.
До того, як стати депутатом Верховної Ради, я працювала юристом. І, коли мене питають, навіщо я пішла в політику, адже я була доволі успішна в своїй професії, можу сказати, що мені цікавий процес законотворчості. Тільки зараз я розумію, як все побудоване в державі. Кожен юрист мав би попрацювати в державних інституціях, для того, щоб розуміти, як все побудовано і чому є так, як воно є.
Мені не подобається багато того, що є поза законодавчим процесом, кулуарщина, домовленості. Сьогодні депутати один одному посміхаються, завтра підставляють, післязавтра знов товаришують. Я чотири роки у ВР – і досі не можу до цього звикнути. Але сам процес законотворчості мені подобається
Коли ти подаєш законопроект – по-перше, це ідея. Я намагаюсь співпрацювати з асоціацією юристів України, з Європейською бізнес-асоціацією, з американською торгівельною палатою. Хто має законопроекти розробляти – юристи, звісно. Раніше я вважала, що найпростіше – це подати законопроект, якщо ідея гарна – підтримають, якщо адекватна, то чому інші фракції не голосуватимуть за неї. Але виявилось що найпростіше -це розробити і зареєструвати законопроект. Далі треба докласти чималих зусиль: щоб він потрапив в порядок денний, щоб його винесли на комітет, щоб за нього проголосували, щоб його взагалі не нівелювали і не вбили поправками. Це просто неймовірна складність. І для мене це стало як якесь таке вже змагання – ти реєструєш, і на старті починається забіг, ти біжиш і маєш свої сили розраховувати, інакше до фінішу можеш не добігти. Тому мені здається , що якби в ВР була більшість юристів та економістів, тих, хто своїми руками буде напрацьовувати норми, адже від кожної коми, від кожного сполучника змінюється речення, то саме вони здатні це побачити. Зараз існує думка в суспільстві, що депутатський склад саме цього скликання один з найгірших за весь період роботи ВР в Україні. І це дивно, бо, начебто, обирали людей достойних. Але бути хорошою людиною – того недостатньо. Звісно, треба об’єднуватись з людьми, що мають цінності, спільні з твоїми, але бажано, щоб ця людина мала якийсь досвід, була фахівцем в якійсь сфері, і могла принести якусь додаткову цінність в це об’єднання. Якщо будуть об’єднуватись професіонали в різних сферах, тоді виходитиме якісний продукт.
Чому низька якість законопроектів? По-перше, багато людей, для яких ВР – це перше місце, де вони стали дотичні до державної служби. Власне, для мене так само. І потрібен був час, щоб навчитись і зрозуміти і законодавчий процес з точки зору нашого регламенту, і те, що відбувається навколо цього процесу. А з іншого боку, громадські активісти – а в нас потужне громадянське суспільство зараз – зіграли дещо таку недобру роль в законотворчому процесі, бо почали з’являтись рейтинги найефективніших народних депутатів, в який вони вносили такий показник, як кількість поданих законопроектів. І народні депутати почали реально ганятись за ідеєю кількості. Подання законопроекту – це процес, ти маєш його опрацювати, з конкретними експертами, викласти спочатку якусь концепцію тобто, потрібен певний час. Я за перший місяць не подала жодного законопроекту, бо, як юрист, я звикла детально і з відповідальністю опрацьовувати матеріал. Але до мене почали звертатись інші депутати з питаннями – а скільки ти подала законопроектів? Я зрозуміла, що депутати змагаються в кількості, а те, що ці законопроекти нікому не потрібні і ніколи не розглядатимуться в Верховній Раді , їх обходить.
Я завжди вважала, що законопроект направлений на вирішення якогось конкретного питання, розв’язання певної проблеми. Якщо ти прописуєш в законопроекті, що дитині при народженні не можна дати ім’я, що є географічною назвою або нецензурним словом, це що взагалі? В нас що, дійсно існує така проблема? Я не розумію, звідки беруться такі ідеї. Але саме це додає кількість
На сьогоднішній день на п’ятницю не виноситься жодного законопроекту. І порядок денний я вважаю дещо неадекватним – спочатку йде година запитань до уряду, і це нормальна практика, а далі зачитуються назви – депутатських запитів, і це процес, що триває щонайменше півгодини. І після цього – така собі категорія «різне», абсолютно унікальна, де відводиться година для того, щоб народні депутати, які запишуться на виступи, отримали три хвилини біля трибуни. Що вони роблять: вони займаються своїм політичним піаром. Це катастрофічне витрачання часу. В перші наші сесії цього скликання п’ятниця був адекватний день, був порядок денний , на якому були законопроекти. Ми розглядали, ми виступали, ми голосували. Зараз цього всього немає, зате є категорія «різне». Я, до речі, подавала законопроект, щоб змінити порядок денний по п’ятницях. Але його навіть не виносять на розгляд. Стосовно позафракційності: я вважаю, що навіть один , маленький депутат, позафракційний, невпливовий, однаково може зробити деякі корисні речі в ВР. Спочатку начебто ти позафракційний, і в тебе немає команди, але коли ти напрацьовуєш свою репутацію, тобі починають довіряти, долучаються у співавторство до твоїх законодавчих ініціатив, бо вони їх аналізують, розуміють, що там немає якоїсь заангажованості, під когось створюваних схем, поділяють твою думку або бачать сенс в твоїх аргументах, поступово формується певна неформальна команда. Тому з одного боку я себе відчуваю незалежним депутатом, бо я не у фракції, а з іншого розумію, що в мене також є команда. Бо вони мої однодумці і вони мене підтримають.
Наприклад, остання ситуація: був поданий законопроект про створення уповноважених органів юстиції, які замінять в селах нотаріат. Мені дуже не подобається ця ініціатива, тому що там може бути ряд корупційних ризиків і рейдерських схем. До мене підходить народний депутат, і каже, що зараз нотаріуси розробляють альтернативний законопроект, і було би непогано, якщо ти б долучилась, а ще краще – була б першим автором, бо ти маєш репутацію людини професійної та компетентної, але головне – не заангажованої в політичних іграх
Поступово, час за часом, крок за кроком, збирається команда, і хоч ти залишаєшся позафракційним, вимальовуються ті люди, до яких ти можеш звернутись з проханням проаналізувати ту чи іншу ініціативу і підтримати в разі відповідності. І таким чином вдалося прийняти ряд законопроектів, де я була першим автором. Україна вже не є тою країною, якою вона була п’ять років тому. Все одно все змінюється. Ми можемо говорити що завгодно про депутатів, але багато інформації стає публічною, ті ж самі декларації. Зрозуміло, що нема ніякого результату, НАЗК не здійснює моніторингу, який би мала здійснювати, нема кримінальних справ, відкритих на підставі того, що видатки не відповідають доходам, але, принаймні, інформація стала публічною нарешті. Пройде декілька років, а ця інформація залишиться. Парламент вже ніколи не буде таким, який він був раніше. Але це шлях, який ми маємо пройти, і не за один рік, щоб зробити цю інституцію прозорою. Має пройти виборча реформа. Інакше й надалі будуть приходити в Раду ті народні депутати, що приходять заради мандату, щоби згодом вирішувати свої бізнес-інтереси, колеги олігарха. Є депутати, яких я в обличчя, наприклад, не знаю, їх на засіданнях не буває. Але це процес, це зміна. Зараз обговорюється виборчий кодекс, і дуже сподіваюсь, що його винесуть на розгляд і встигнуть довиборів. Робоча група зараз триває і скоро вже завершуватиме свою роботу. Але там 4 тисячі поправок, і різних поправок. З поправками окрема історія: ми навіть подавали документи про порушення кримінальної справи за шахрайство. Бо в документи, які йшли на підпис президенту, були внесені правки, які не голосувались. Фактично це вже був інший документ, не той, що був прийнятий Радою. Але відповіді з прокуратури поки що немає. Ті, хто від комітетів візує фінальну редакцію, дуже підставляється, бо тим самим вони вчиняють злочин, який називається підроблення документів. Там же має бути інша редакція, за яку голосували. Рукописи ж не горять, і рано чи пізно це стане відомим. А концептуально це взагалі говорить про те, що одна певна людина підміняє собою роботу цілого депутатського корпусу Верховної Ради. Зазвичай це голови комітетів, бо найбільші повноваження мають саме вони. Так буде тривати до тих пір, поки не буде хоч однієї розслідуваної та доведеної справи. Тут питання навіть не в позбавленні волі якогось певного депутата – питання в тому, щоб депутат поніс кримінальну відповідальність. І тоді ситуація виправиться.
Із прийнятих моїх законопроектів навіть не можу визначити найбільш улюблений, в мене їх багато. Дуже подобається наша ініціатива про експорт послуг, де, власне, автором була ціла компанія. Його підтримували фрілансери, айтішники. Дуже простий і дієвий. Особисто я ним дуже задоволена. Законопроект про те, що всі ті, хто тут, в Україні, надають послуги за кордон, могли мати спрощену систему документарного оформлення своїх послуг. В Євросоюзі не знають, що таке акт прийому-передачі, не кажучи вже про бланки з мокрою печаткою. А банк не зараховує тобі зароблені тобою кошти без стосу цих документів. Ми це все прибрали, сказали, що інвойс англійською мовою є первинним документом і підставою для зарахування коштів. Якщо вам потрібен переклад, апостиль – займайтесь цим самі. І це значно спростило роботу великій кількості людей, які дійсно працюють і роблять щось корисне. Був один проект про корпоративні договори, який був проголосований Радою, але дев’ять місяців не підписувався президентом. Я писала звернення, депутатські запити, почала виходити в публічні ефіри і навіть врешті почала готувати позов, тому, що існують строки і це порушення законодавства. На підпис відведено 30 днів. Незрозуміло, з якої причини не підписували, можливо, то недбалість певного працівника, який не подав його в поточних паперах, але цей закон підтримував бізнес, він був вигідний абсолютно для всіх. І коли нарешті його було підписано президентом, я сказала собі, що я довела цю справу до кінця, незважаючи на те, що була маленьким позафракційним депутатом.
