Дмитро Корчинський про вимоги вирожденців, підтримку їх з боку Західних партнерів, дістанціювання від проблем іерархами Українських церков, месіанстві в українській політиці, автокефалії Української церкви, нових ворогах московії та безсилля спецслужб перед людьми віри.
Ведучий: Володимир Кулачек
18 листопада, на святій неділі, в Києві, поруч з Михайлівським собором, проводиться акція з вимогою дозволити трансгендерам усиновлення українських дітей. Вимоги вирожденців в Україні весь час зростають, так само, як вони зростають в США та Європі. Вся ця атака взагалі спрямована на дітей. Вимога полягає в тому, що різні групи виродження повинні мати думку про їхнє право всиновлювати дітей, що вони не повинні підлягати дискримінації при прийомі на роботу. На їхню думку, відкритий транссексуал чи демонстративний гомосексуаліст може бути вихователем у дитсадочку чи вчителем у школі. Це небезпечна позиція, яка підриває волю нації до боротьби, розбещує націю. Цьому треба покласти край. Проблема в тому, що існує доволі велике фінансування різноманітними фондами, в тому числі напівдержавними фондами інших країн, такого роду пропаганди і такого роду діяльності. Найбільш значуща політична фігура в Україні це посол США. Вона лезбійка, що живе в відкритому шлюбі з партнеркою. Зрозуміло, що для неї ці проблеми важливі, вона бере участь у всіх акціях вирожденців в Україні. Значною мірою саме вона диктує цю повістку денну. З боку американського уряду не виникало думки про недоречність такого призначення в країну, де така орієнтація не являється нормою, адже для американських демократів, за час правління яких було призначено цю персону, це одна з центрових тем. Ми залежимо від наших союзників, і, поза сумнівом, вони роблять дещо корисне для нашої країни. Але в той же час вони ставлять неприйнятні вимоги до українського суспільства, зокрема, для просування в Україні інтересів пропагандистів сексуальних меншин. Можливо, вони розглядають Україну як певний плацдарм між Польщею та Московією. В Польщі, що є католицькою країною, заборонені навіть аборти, а право жінки на внутрішньоутробне вбивство дитини є одним з фетишів західної демократії. В Московії ж прав сексуальних меншин не дуже дотримуються, хоча формально вони існують.
За даними наших друзів-протестантів, що займаються цією проблемою доволі давно, Україна третя за рівнем фінансування виродження після США та Нідерландів. В рік різноманітними фондами виділяється порядку 200 мільйонів, це, безумовно, велика сума, і, дякувати богу, більшість розкрадається. Але ж певна кількість все ж таки відпрацьовується
В зв’язку з запланованою акцією деяка кількість християн планує звернутись до маніфестантів з проханням покаятись і одуматись. І вже є побоювання, що вони можуть звернутись не лише словом божим, а зчинити напади на виродженців. Але працівників правоохоронних органів на цьому заході буде в рази більше, ніж цих нещасних хворих людей, і бити поліцейські будуть, власне, саме християн, як це вже було на недавньому гей-параді. На жаль, люди, які в першу чергу мають протидіяти виродженню, ієрархи українських конфесій, якраз намагаються дистанціюватись від цієї справи. Причина, скоріш за все, полягає в церковній бюрократії. Вони не хочуть конфліктувати ні з нашими, ні з західними партнерами, ні з українською владою. Крім всього іншого, вони взагалі уникають будь-якої реальної християнської діяльності, бо очолені лицемірами та фарисеями. Безумовно, українська церква має вичищатися від такого роду людей, адже ці люди не хочуть бути разом зі своєю паствою, коли паства бореться чи коли паства страждає. Наші єпископи та ієрархи не хочуть наслідувати святого Петра. Вони не хочуть йти з нами в тюрму, на смерть, в протистояння з сатаністами.
Але в суспільстві весь час існує попит на месію. І кого-кого, а месій у нас вистачає. Поза сумнівом, зараз президент України Порошенко і вся його пропаганда певною мірою месіанська. Його місія – спасіння України, він використовує всі старі гасла українського націоналізму, добивається автокефалії української церкви і він є остання надія патріотів, бо його опоненти – або слабкі лідери, або проросійськи налаштовані, «вата». В 2014 році він був, скоріш, анти-месією. Люди, перелякані революцією та війною, проголосували за нього, бо думали, що він зможе швидко з усіма домовитись, весь цей жах припиниться і знову ми повернемось до звичайного свинства, яким було наше існування. Але тепер, в цій виборчій кампанії, він представ вже як спаситель нації, людина з місією. Він рятує нас від реваншу московської агентури. Так само й Юлія Тимошенко – це завжди Жанна Д’арк, це жінка, яка йде до кінця. І своїми виборцями, оцим своїм фан-клубом, вона саме так і сприймається. Вона месія. Нікому з її прихильників нецікава, наприклад, її економічна програма або програма соціальних перетворень. Гриценко також поводить себе як месія. Взагалі всякого роду месій у нас дедалі більшає. Щоправда, в нас ніколи так не відбувається, щоб месію розіп’яли через три роки – всі вони щасливо доживають до глибокої старості . Тобто кожен в нас позиціонує себе месією та спасителем, вони так ідуть по життю, і , головне, що їхні адепти саме цього від них чекають. Виборець в Україні хоче магії.
Якщо згадувати про месіанство Порошенка, слід окремо зупинитись на питанні отримання Україною Томосу. Схоже, що ми його, врешті, отримаєм. По-перше, те, що зроблено – це дуже велика річ, і, як не прикро це визнавати його супротивникам, він ввійде в історію як людина, що добилась автокефалії для української церкви.
Через п’ятдесят років вже ніхто не буде пам’ятати, скільки він вкрав, а от автокефалію пам’ятати будуть. Це історична дія. Мазепа теж був корупціонер, але хто зараз пам’ятає, скільки він вкрав? Але в історію він ввійшов, як борець за Україну, і наступні покоління борців називали себе мазепинцями, а не іскрівцями чи кочубейцями. І хто знає, чи не будуть наступні покоління борців за щастя України називати себе порошенківцями? Бог – істота іронічна, і любить посміятись над нами
Але ж ми всі знаємо, що функція месії – згоріти в полум’ї, а не переобратися на другий термін. Своєю успішною діяльністю в сфері релігії він компенсує ті негаразди, які ми, завдяки йому, маємо в економіці. Втім, це цілком логічне. Автокефалія української церкви – це надважлива річ, яка буде. Але вже сьогодні ми маємо те, що у Москви зусиллями Порошенка з’явилися нові вороги, а отже – наші союзники. Тобто Вселенський Патріарх і взагалі світове православ’я стали зараз ворогами Москви і однієї з її потужних спецслужб, бо РПЦ і УПЦ МП це не церква, це спецслужба. І світове православ’я починає, нарешті, розуміти, що та річ, з якою потрібно боротись. Порошенко, безумовно, розширив коло наших союзників, союзників серйозних, сильних, і це, безумовно, добре. На сьогодні Вселенська Патріархія визнає наших опальних ієрархів, і це вибиває серйозний аргумент в московській пропаганді. Це серйозний, хороший зовнішньополітичний успіх.
Втім, призначена на 13 листопада зустріч представників УПЦ з президентом не відбулась. Причина зрозуміла –УПЦ МП, а точніше, УПЦ ФСБ в Україні, не хоче йти назустріч. Вони розуміють, що потрібно зводити захисний вал між собою та Вселенською Патріархією, всім світовим православ’ям, інакше вони значно швидше розколються і надалі втрачатимуть паству, а отже, і вплив, ніж їм хочеться. Тому ми всі маємо взятися за руки, скуватися єдиним ланцюгом і протистояти їм. І побороти ми їх зможемо, якщо українська церква буде очолюватись не церковними бюрократами в рясах, а справжніми людьми віри.
