Ми незчулись, як віртуальний світ ввійшов в наше повсякдення. Це дуже оперативно і дуже зручно – знайти будь-яку потрібну інформацію за лічені хвилини. Припустимо, в разі необхідності ми можемо зайти на відповідний офіційний державний сайт і миттю знайти потрібний нам закон. Але… чи маємо ми підставу вважати це джерело дійсно офіційним? Яким законом регламентується діяльність електронних засобів ЗМІ, урядових порталів? Чи виникає відповідальність у разі надання цими джерелами недостовірної інформації?
Спробуємо розібратись разом. Допоможе нам в цьому адвокат Анатолій Тарасенко.
І відповідь пана Тарасенка буде для нас невтішною. Тому що, виявляється, що інформація жодного офіційного сайту юридично офіційною не являється. Вона може бути інформаційною. Вона може бути достовірною. Але будь-яка з цих чеснот не замінить собою того, що, згідно чинного законодавства, офіційною вона вважатись не може. Тому, що нема відповідного закону – яке саме джерело ми маєм вважати за офіційне. Тому, що в законодавстві немає відповідного визначення.
Офіційне джерело – це джерело, на яке можна послатись і воно буде відповідати чинному законодавству. Так от, навіть на самому серйозному сайті, навіть на тому, де викладено чинні закони України, навіть якщо він має домен gov.ua, розміщена неофційна інформація, а набір нулів та одиничок, і жодного відношення до офіційної державної інформації вони не мають.
Жоден з громадян України, іноземців, державних органів чи державних посадових осіб не може оце «щось» назвати офіційним документом. На жаль, це створює серйозні проблеми
Якщо в закон, офіційно опублікований на сайті ВР, пізніше будуть внесені зміни, з якого моменту ці зміни стають офіційними? Як можна те відслідкувати? При припущені помилок хто нестиме відповідальність за недостовірну інформацію? На ці питання немає правової відповіді. І головні питання, власне, якраз не ці. Головне питання, головна проблема – що ми взагалі не маєм ніяких підстав на нього посилатись.
Якщо немає офіційної інформації, то будь-яка інформація є неофіційною. А провести різницю між неофіційними інформаціями неможливо – вони всі однакові
Цікава ситуація склалась, доречі, навколо так званого офіційного веб-сайту Національного Агентства з питань запобігання корупції. Власне, на думку пана Тарасенка, вона не «склалась», а була якраз штучно створена. І ця ситуація, як ніяка інша, відображує стан всієї української віртуальної дійсності: офіційно було заявлено, що на «справжньому» сайті НАЗК знаходиться «справжня» інформація. Тобто на «несправжніх» сайтах знаходиться інформація «несправжня». Але тут виникає цілком слушне питання – за яким критерієм відрізнити «справжність»? Адже сайт держоргану повинен бути створений відповідно до закону. В якому законі вказано, що собою представляє офіційний сайт? Нема в нас такого закону.
Конституція говорить, що державні органи повинні діяти в порядку і в межах, передбачених чинним законодавством. А оскільки нема закону, який би це регулював, то нема можливості і вважати таку інформацію офіційною, навіть якщо вона достовірна і розміщує законодавчо легітимні документи. Більше того – виходить. Що в такому випадку державний орган діє за межами закону. А отже є порушником закону.
Необхідне законодавче врегулювання визначення офіційних сайтів- або щоб він був підтверджений як офіційний, або щоб він так не називався.
Чи можемо ми залишити все так, як воно є сьогодні? Сьогоднішній сучасний світ давно пішов вперед. Якщо закону немає, а жити треба – то ми живемо не в правовій державі, а в повному свавіллі. Всі закони, оприлюднені на сайті ВР, але не продубльовані в газеті – законом не являються. Всі поправки до Конституції України, внесені, проголосовані, але не надруковані в паперовому вигляді – змінами не являються. І живемо ми в архаїчній країні, де нема офіційних сайтів органів влади. А отже, не сьогодні-завтра ця влада , чи наступна , має щось зробити для того, щоб привести у відповідність з законодавством український державний віртуальний світ.