Коли в країні відбувались події, пов’язані зі зміною владного режиму, українці щоразу відчували надію на позитивні зміни. Але кожного разу ми бачили, що надія зникає, випаровується. Неможливо не відзначити, що йде великий відтік людей з України, виїжджає молодь, і це не завдяки можливостям, що відкрились. На жаль, здебільшого виїзд за кордон пов’язаний з тим, що все менше перспектив люди бачать у власній країні. Ярослав Федоришин, як батько чотирьох дітей, не хоче, щоб його діти, як і діти багатьох українських родин, шукали долі по світах. В нас є чудова країна і ми можемо її зробити комфортною для людей. Але, якщо ти хочеш щось змінити, мусиш брати відповідальність на себе, тому пан Федоришин вступив в партію Сила Людей, тому він вирішив балотуватись у президенти. Членом партії він став з 2017 року. Жодна людина самотужки змінити систему не в змозі, для цього потрібна команда однодумців, і це саме така команда, і саме з нею він бачить своє майбутнє.
П’ятнадцять років Ярослав Федоришин був власником та керівником підприємства, що працювало в сфері хімічної промисловості. Вже сім років не приймає участі в оперативному управлінні, оскільки однією зі своїх сильних сторін якраз і вважає вміння вибудовувати систему, яка вміє надалі працювати самостійно, що і показує успішно вибудований бізнес. який працює без ручного управління. Із них шість років допомагає іншим підприємствам вибудовувати таке системне управління в їх компаніях, системне і інноваційне керування. Саме цей досвід, досвід людини, що вміє модернізувати систему, потрібен сьогодні країні.
Свою передвиборчу програму пан Федоришин розділяє на два головних напрямки. Перший – це безпека. Безпека громадянина, безпека приватної власності, безпека держави. Наступний напрямок Україна з інноваційною економікою, що призведе до відкритої економіки і зростання середньої заробітної плати до показника в 700 доларів. Враховуючи, що сьогоднішній ВВП України складає 2 тисячі доларів на рік, ця сума видається дещо фантастичною, адже при нинішній середній зарплатні в 9 тисяч гривень, і ця цифра абсолютно об’єктивна і відповідає розвитку економічних сил та відносин в нашій державі. 21:20 Середня ефективність бізнесу порядку 20 тисяч доларів на рік на одного працівника, це середній показник суми, згенерованої кожним працівником. Відповідно, зарплатня складає порядку 30% від цієї суми, тобто 6 тисяч доларів на рік, відповідно 350-400 доларів на місяць без суми податків. Для того, щоб зарплатня підвищилась до 700 доларів на місяць, потрібно не піднімати її директивно, а підвищувати ефективність наших бізнесів. На це впливає п’ять основних чинників: по-перше, законодавче середовище, по-друге, модернізація потужностей, адже наші виробництва в переважній більшості застарілі, третій чинник – дешеві інвестиції. Втому числі внутрішні, дешеві гроші і кредити. Цього не буде без безпеки, в тому числі безпеки приватного бізнесу, і без створення світового відношення до нас як до надійного партнера, в якого вигідно інвестувати. Тому безпека та надійність – це четвертий чинник. І п’ятий – безумовно, кваліфіковані працівники та компетентність самих підприємців. Саме вони створюють бізнеси з ефективністю 20 тисяч на рік, і не замислюються, як це можна зробити інакше. Виконання цих умов підвищить щабель економіки, що автоматично призведе до підвищення середньої заробітної плати. Безумовно, простішим видається відміна податків на заробітну плату, але це абсолютно хибний шлях, бо тоді не буде бюджету для формування соціальних виплат.
Головним питанням будь-якої розбудови є не «хто», а «що» – тобто, не хто буде виконувати завдання, а які саме завдання потрібно виконати в першу чергу. Саме виходячи з цього критерію пан Федоришин формуватиме і свою команду. Перевага надається однопартійцям, якщо в них є достатня компетентність в цій сфері діяльності, якщо ж серед них немає відповідного кандидата, тоді це відкритий конкурс.
На жаль, крім світлого майбутнього, в нас є важке сьогодення. Війна, окуповані території, воєнний стан. В суспільстві доволі поширена думка, що насправді ВС було введено виключно в політичних цілях діючого президента. На думку пана Федоришина, воєнний стан якраз не приніс жодних дивідендів Порошенку. Його введення для діючого президента несе більше мінусів, ніж плюсів. Виходячи з цього, Ярослав Федоришин вважає, що рішення про введення воєнного стану було продиктоване необхідністю. Надважливим також є питання повернення окупованих територій. Їх однозначно треба повертати, але цей процес, на жаль, не швидкий, це показує світовий досвід. Ми не можемо прямим збройним конфліктом змінити ситуацію на цих територіях, особливо в Криму. Це потребує часу, і час на боці України. Санкції проти Росії продовжують діяти, на сьогодні їх певною мірою гальмує президент США, що діє в інтересах Росії, але в наступному році його чекають серйозні проблеми, що призведе до введення нових санкцій, що призведе до більшого ослаблення Росії. Для нас це буде можливістю поступово, дипломатичним шляхом, за підтримки світових гравців, відновити контроль та повернути ці території. Варто розглядати можливість введення миротворчих сил, але без російських представників, це мають бути миротворчі війська ООН. І прямо зараз важливо працювати з людьми, що знаходяться там. Ми цього не робимо. Вони знаходяться в інформаційному полі Росії, йде потужна антиукраїнська пропаганда і зв’язку з нами вони не відчувають. Це саме те, над чим ми можемо і повинні працювати вже зараз. Виходячи з цього, формується і програма зовнішньої політики пана Федоришина на посаді президента.
З чим зараз асоціюється Україна в світі? Це найбідніша країна Європи, політики якої постійно приїжджають на захід з простягнутою рукою. Це неперспективна політика
Важливо міняти меседжі, міняти відношення до України в світі. Перш за все ми маємо діяти як рівноправний партнер. Потрібно створювати умови, щоб з нами співпрацювали, розуміючи що Україна – партнер надійний, передбачуваний та інвестиційно вигідний.
Можливо, пропонована виборча програма не зовсім відповідає існуючим повноваженням саме президента. Що прописана українською конституцією згідно статті 106. Але людям важлива саме економіка та зміни в країні, що з нею пов’язані. І президент в будь-якому разі може впливати на цей сектор. По-перше, він має законодавчу ініціативу, відповідно, він може бути ініціатором розглядання законопроектів, по-друге, президент – це людина, що задає настрої в державі, формує суспільну думку.
На жаль, сьогодні, аналізуючи ті меседжі, які президент, загалом влада, кандидати в президенти несуть людям, я вже знаю, що принципових змін в нас не буде
У суспільному житті країни на перший план виходить всебічне дотримання прав та свобод громадянина. Навіть такі неоднозначні речі, як узаконення одностатевих шлюбів, лежать у цій сфері, це світова тенденція і Україну вона не може обійти. Але особисто для пана Федоришина пропаганда одностатевих відносин неприйнятна, коли в країні, в суспільстві зменшується роль класичних сімейних цінностей, а привертається увага і підкреслено виставляються напоказ саме одностатеві стосунки. В той же час існуючий в сьогоднішньому суспільстві запит на вільне володіння зброєю – дуже важливе питання. Володіння та використання зброї в цілях самозахисту це один з аспектів безпеки громадянина та приватної власності. На сьогоднішній день нечасто виникає ситуація, коли держави воюють одна з одною відкрито, повномасштабно. Частіше вони відбуваються за участі певних диверсійних груп, що створюють локальні проблеми, як це було, припустимо, в Донецькій та Луганській областях. Протидіяти таким загрозам регулярною армією неефективно. В воєнній доктрині Сполучених Штатів, наприклад, ще з 2008 року прописано, що половину зусиль вони докладатимуть саме в підготовці протистояння несистемним загрозам. Для нашої країни це також є актуальним. Малоймовірно, що Росія наступатиме широкомасштабно своїми збройними силами, натомість, повторити локальні конфлікти якраз будуть неодноразові спроби. І нам потрібно вчитися протидіяти і протистояти в таких конфліктах. В тому числі тут можуть допомогти саме загони самооборони. А для цього потрібно, щоб люди були озброєні. Дуже дивно, коли в нас є воєнний стан, але у людей немає зброї. Як треба не довіряти своїм громадянам, щоб не давати їм можливість захищати свої сім’ї та своє майно? Ще одним поширеним питанням в українському суспільстві є питання ввізного мита на товари, в тому числі так звані «євробляхи». Ще з феодальних часів в суспільстві склалась думка, що кількість грошей – це стала цифра. І для того, щоб хтось став багатшим, він має відібрати гроші в інших, які стануть біднішими, і тільки коли почали зароджуватись капіталізм, приватна ініціатива і приватна власність, відношення дещо змінилось. Така зміна мислення прискорила розвиток економіки. На жаль, Україна демонструє сьогодні феодальне мислення, і саме таким чином будується система оподаткування. Держава приймає абсолютно шалене мито, щоб начебто захистити вельми умовного вітчизняного виробника, просто відбираючи в людей гроші. Це шкодить вітчизняному виробництву, бо в сучасній економіці неможливо створювати локальні тепличні умови для бізнесу, це завжди призводить до деградації, до зниження конкурентоздатності. Ввізне мито має бути розумним, доволі незначним, для будь-якого обладнання, в тому числі і для автомобілів. Вітчизняний виробник має знаходитись в тих же умовах, як і решта інших, в ринкових умовах, і має вчитися грати на тому ж полі і за тими ж правилами. В іншому разі це якраз призводить до створення олігархічних монополій, якими сьогодні пронизана економіка нашої країни. Україні потрібне створення таких умов, коли влада буде незалежною, і не належатиме будь-кому конкретному, в тому числі з олігархів. І для цього необхідна демонополізація економіки.
